Електронний суд

 

Узагальнення судової практики про

відкладення розгляду судами справ під час пандемії.

 

       Карантинні обмеження істотним образом вплинули на судові процеси і викликали нові тенденції та загрози. Загальним принципом для більшості суддів стало зняття призначених раніше справ з розгляду. При цьому, кожен суддя самостійно приймає рішення про скасування засідання і у деяких випадках судді все ж таки не скасовують засідання.

        У більшості випадків інформування учасників судових засідань про зняття справи з розгляду відбувається через телефонний зв'язок або через розміщення оголошень на офіційному сайті Зміївського районного суду Харківської області.

     Почастішали випадки неявки учасників судових процесів до суду. Так в період дії карантинних обмежень впроваджених постановою Кабінету міністрів України від 11.03.2020 року №211, а саме з 18 березня 2020 року по 30 вересня 2020 року Зміївським районним судом Харківської області було відкладено 119 судових засідань з кримінальних справ. Причинами відкладення стали неявка адвоката - 48 судових засідань, неявка прокурора - 52 судових засідання, неприбуття обвинувачених - 5 судових засідань, неявка потерпілих - 6 судових засідань, неприбуття свідків - 2 судові засідання та неявка інших учасників судового розгляду - 6 судових засідань.

    Крім того, під час дії пандемії, за зазначений період, суддями Зміївського районного суду Харківської області за клопотаннями про відкладення судового засідання у зв’язку з введенням карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби  COVID-19, було відкладено 255 судових засідань з цивільних справ. З них 102 судових засідання були відкладені в зв’язку з неявкою адвокатів, 8 судових засідань відкладені в зв’язку з неявкою прокурора, 12 судових засідань відкладені в зв’язку з неявкою позивача, 32 судові засідання були відкладені в зв’язку з неявкою відповідача та 101 судове засідання відкладені з підстав, які вважаються іншими.

    Що стосується справ про адміністративні правопорушення, то можна зазначити, що такі справи відкладалися 11 разів, з них 3 судові засідання відкладені за заявами осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, 1 судове засідання в зв’язку з неявкою адвоката та 7 судових засідань з підстав, які вважаються іншими.

 

Причини відкладення справ	Кримінальні справи	Цивільні справи	Справи про адміністративні правопорушення
Неявка адвоката	48	102	1
Неприбуття прокурора	52	8	-
Неявка позивача	-	12	-
Неявка відповідача	-	32	-
Неявка обвинуваченого	5	-	-
Неявка потерпілого	6	-	-
Неявка свідків	2	-	-
Неявка особи, що притягається до адміністративної відповідальності	-	-	3
Інші підстави	6	101	7
Всього:	119	255	11

         

         Загальна кількість відкладених справ за період з 18 березня 2020 року по 30 вересня 2020 року у Зміївському районному суді Харківської області складає 509 справ.

          У зв’язку з введенням карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби  COVID-19, за клопотаннями учасників процесу було відкладено  385 судових засідань. Цей показник складає 75,6% від загальної кількості відкладених справ.   

 

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

ЩОДО ТИМЧАСОВОГО ОБМЕЖЕННЯ У ПРАВІ ВИЇЗДУ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 2016 – 2018 РОКІВ.

 Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

             Цивільний процесуальний кодекс України в редакції від 2004 року було доповнено ст. 377-1, якою раніше регулювалося  вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Наразі діє редакція нового ЦПК України від 2017 року. Це саме питання в ньому регулюється статтею 441.                                          Враховуючи викладені положення матеріального та процесуального законодавства, що регулюють питання тимчасового обмеження у праві виїзду особи за межі України та проблемні питання практики його застосування необхідно зазначити наступні статистичні дані.

               В аналізованому періоді 2016 – 2018 років до Зміївського районного суду Харківської області надійшло 8 подань про тимчасове обмеження у праві виїзду громадян за межі України. З них 2 подання задоволено, в 2 випадках відмовлено в задоволенні подання, 3 подання повернуті, в одному поданні відмовлено у відкритті провадження.

                Апеляційним судом Харківської області переглянуто 1 справу, в якій Зміївським районним судом Харківської області вирішувалося питання тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.  В результаті перегляду рішення було скасоване.

              Так Зміївським районним судом Харківської області було розглянуте подання заступника начальника Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Нагорної О.О., погоджене з начальником відділу Пономарьовою А.О., про тимчасове обмеження  у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України  для виїзду за кордон керівника боржника - юридичної особи ТОВ ВС "Благодатний" - Крутієва Ю.В.

          Задовольняючи подання суд першої інстанції вважав, що є підстави для обмеження у праві виїзду за кордон керівника боржника ТОВ "ВС Благодатний" Крутієва Ю.В. до виконання зобов'язань, покладених на нього наказом №922/338/16 від 29.04.2016 року про стягнення з ТОВ "ВС Благодатний"  на користь ТОВ "Деметра"  47797,76 грн., інфляційних 5010 грн. та 1378 грн. судового збору. Але апеляційний суд Харківської області не погодився з таким рішенням та скасував його, обґрунтовуючи це тим, що на момент звернення державного виконавця з поданням та постановленням ухвали про тимчасове обмеження Крутієва Ю.В. у праві виїзду за межі України, останній вже не був керівником юридичної особи і вже не міг впливати на її фінансово-економічний стан, а отже не має відношення до погашення боргів товариства перед стягувачем.

          Відповідно ч.4 ст.441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.
          Отже суб’єктом звернення до суду для вирішення питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України  є виключно державні або приватні виконавці. Отже, вбачається, що Зміївським районним судом Харківської області не порушуються норми процесуального права при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у справах про застосування заходів тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

          Прикладом цього є заява Малої С.С. про накладення обмеження на виїзд боржника Нащанського М.Г. за кордон. В обґрунтування заяви Мала С.С. вказала, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва на її користь стягнуто з Нащанського М.Г. аліменти щомісячно на двох неповнолітніх дітей. В Державній виконавчій службі у Зміївському районі Харківської області відкрито виконавче провадження. Боржник Нащанський М.Г. злісно ухиляється від сплати аліментів. 

           Зміївський районний суд Харківської області  зазначив, що стягувачка Мала С.С. не віднесена діючим законодавством до суб'єктів звернення до суду з заявою про обмеження боржника у праві на виїзд боржника закордон, подана нею заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тому відсутні правові підстави для відкриття провадження по цій заяві.

            Державний виконавець при зверненні до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України зобов’язаний діяти відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень. Траплялись випадки, коли державні виконавці зверталися з поданням до Зміївського районного суду Харківської області, які за змістом не відповідали вимогам зазначених в вищезазначеній Інструкції.

    Так розглянувши Подання державного виконавця Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Молькової О.І. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа Зміївським районним судом Харківської області подання було спочатку залишено без руху, а надалі повернуто державному виконавцю, в зв’язку з тим, що подання не відповідало вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме воно не було виконано на бланку Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області та не погоджено із керівником Відділу; в тексті подання був відсутній номер виконавчого провадження та яким виконавцем воно відкрито, а також  була відсутня дата його подання; в матеріалах справи були  відсутні: виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження; постанова про відкриття виконавчого провадження та докази її отримання боржником; відсутні дані про те, які заходи вживалися державним виконавцем щодо примусового виконання рішень, що підтверджують повноту вчинення виконавчих дій і наявність необхідності застосувати захід примусу у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; фактичні дані щодо відсутності у боржника майна, необхідного для виконання рішення суду, а також не було зазначено розмір заборгованості; крім того державним виконавцем не було надано жодного підтвердження факту умисного ухилення боржника від виконання рішення суду.

Із аналізованих справ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вбачається, що Зміївським районним судом Харківської області при розгляді подань не порушуються норми процесуального права в частині негайного розгляду подання, тобто саме строки розгляду відповідно до вимог ст.441 ЦПК України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

У зв'язку з цим суду потрібно з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково, а саме чи свідомо боржник ухиляється від виконання — має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Зміївський районний суд Харківської області відмовляючи в таких випадках у задоволенні подання, правильно звертав увагу державного виконавця на відсутність такого факту ухилення боржником від виконання своїх обов’язків.

   Так розглянувши подання старшого державного виконавця Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Хмель О.І. про обмеження боржника Жидєєва Є.В. у праві виїзду за межі України Зміївський районний суд Харківської області вважав, що відсутнє підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.

          Зокрема, у поданні лише зазначається, що боржником не було вчинено дій, спрямованих на виконання рішення суду, тобто вказується лише на наявність невиконаного добровільно зобов'язання, однак саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. Тому в задоволенні подання було відмовлено.

Таким чином, результати проведеного узагальнення свідчать про те, що Зміївський районний суд Харківської області з урахуванням діючого законодавства та судової практики, переважно правильно визначають питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Правильне застосування суддями процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з цього питання є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина та має на меті сприяти ефективному, своєчасному і законному примусовому виконанню рішень судів та інших органів (посадових осіб).

 

Узагальнення

судової практики застосування місцевими судами та судом апеляційної інстанції  при здійсненні судочинства рішень Європейського суду з прав людини та дотримання судовими інстанціями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод при розгляді кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення за 2017 рік.

         Законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року наша держава, як член Ради Європи, повністю визнала обов’язковою без укладання спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування конвенції.

          Для судів України використання конвенції та практики Європейського суду з прав людини стало особливо актуальним після прийняття 23.02.2006 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Цей акт регулює відносини, що виникають у зв’язку з:

• обов’язком держави виконати рішення Європейського суду у справах проти України;
• запровадженням в українське судочинство європейських стандартів прав людини;
• створенням передумов для зменшення кількості заяв, поданих до Європейського суду з прав людини проти України.

          Принципове значення має й те, що відповідно до ст.17 згаданого Закону суди України повинні використовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

          Кримінальний процесуальний кодекс визначає застосування в Україні практики Європейського суду з прав людини як складової принципу верховенства права (ст.8 КПК, ст.8 Конституції).

          Рішення ЄСПЛ мають концептуальне значення для правильного розуміння і практичного втілення загальних засад кримінального судочинства за КПК, ст.11 якого встановлює, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, тримати особу в нелюдських умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

          Судді Зміївського районного суду Харківської  області враховують положення Конвенції та рішення Європейського суду при розгляді клопотань слідчих про обрання щодо підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

          Прикладом застосування у кримінальному судочинстві правових позицій ЄСПЛ є кримінальне провадження щодо Юзепчука А.О., обвинуваченого за  ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, яке Зміївський районний суд Харківської області розглядав у частині обрання запобіжного заходу.

          Ухвалою слідчого судді від 23.05.2017 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про застосування щодо Юзепчука А.О. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обрано такий запобіжний захід, як домашній арешт. Свій вердикт суд мотивував необгрунтованістю клопотання прокурора. Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно  обвинуваченого, суд враховував вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

            Як свідчить практика, суд при розгляді справ перевіряє дотримання органом досудового слідства права обвинуваченого на захист, гарантованого йому не тільки національним законодавством, а й міжнародним — ст.6 Конвенції.

             Також із метою дотримання права на захист (за наявності клопотання обвинуваченого) суд  приймає рішення про призначення захисника.

             Наприклад, у кримінальному провадженні щодо Єрмоленка С.А., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, ухвалою суду від 09.02.2017 року залучено захисника через регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській та Харківській областях. Ухвалюючи рішення суд посилався на п. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  де вказано, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: - захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

             У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.  Суд враховує цю норму при призначенні кримінальних проваджень до судового розгляду.     

           Прикладом є кримінальне провадження щодо Двойнікової В.М., обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. При призначенні кримінального провадження  до судового розгляду суд  врахував практику Європейського суду з прав людини, яка орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

          Підсумовуючи практику розгляду кримінальних проваджень Зміївським районним судом Харківської області за 2017 рік, можна зазначити, що в 11 кримінальних провадженнях є посилання на рішення Європейського суду з прав людини та Конвенції.

          У справах про адміністративні правопорушення таких посилань 5.

          Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що судді Зміївського районного суду Харківської області дотримуються вимог ст.ст.3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

           З метою вдосконалення практики застосування Конвенції та рішень Європейського суду з прав людини Зміївський районний суд Харківської області  проводить наради суддів, на яких обговорюються питання якості та оперативності кримінальних проваджень, строки їх розгляду, вивчаються відповідні рішення ЄСПЛ тощо.

            Проблемою в використанні практики Європейського суду з прав людини є відсутність єдиних критеріїв її застосування.

             Для подальшого покращення роботи суддів необхідно систематично вивчати практику застосування ЄСПЛ, Конвенції, аналізувати причини тривалого розгляду справ, особливо у випадках, коли підсудних тримають під вартою. Слід також збільшити кількість семінарів для суддів місцевих судів щодо вказаного питання.

Узагальнення

судової практики щодо складання резолютивної частини судових рішень з висвітленням проблемних питань, що виникали під час здійснення судочинства

за період 2017 року по січень-березень 2018 року

На Ваш Вих.№ 05-05/31722 від 11.04.2018 року про проведення узагальнення судової практики щодо складання резолютивної частини судових рішень з висвітленням проблемних питань, що виникали під час здійснення судочинства за період 2017 року по січень-березень 2018 року Зміївський районний суд Харківської області провів вивчення справ, у яких рішення ухвалені після 15 грудня 2017 року.

            Такий період був обраний, оскільки 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, відповідно до якого набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України.

            Під час проведення узагальнення викликали увагу наступні проблемні питання щодо оформлення резолютивної частини рішень.

            Так у ч.6 ст.268 ЦПК України зазначено, що у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. П.6 ч.7 ст.265 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині рішення вказується дата складання повного рішення. Виникає питання з приводу критеріїв такої необхідності.

            Так суддя Овдієнко В.В.  вказує граничну дату, до якої буде складено повне рішення, в тій частині скороченого рішення, де наведено мотивування необхідності проголошення лише вступної та резолютивної частин рішення (наприклад справа №621/88/18). В резолютивні частині скороченого рішення суддя Овдієнко В.В. дату виготовлення тексту повного рішення не зазначає, а зазначає дату складання повного рішення в резолютивній частині повного рішення. Суддя Бібік О.В. навпаки, в резолютивній частині скороченого рішення вказує дату, коли буде виготовлений текст повного рішення суду, а в резолютивній частині повного рішення суду ця дата суддею не вказується (наприклад справа №621/843/17). Аналізуючи вищевикладене, виникає питання, чи не допускається у таких випадках невідповідність змістів резолютивних частин скороченого та повного рішення.

          Суддя Шахова В.В. в своїх рішеннях однаково вказує дату складання рішення в резолютивних частинах скороченого і повного рішень (наприклад справа №621/232/18), тому зміст резолютивної частини скороченого та повного рішення співпадає, але чи можливе таке прогнозування дати складання повного рішення в резолютивній частині скороченого рішення.

           Потребує роз’яснення питання щодо оформлення резолютивної частини рішення у випадку часткового задоволення позовних вимог позивача. Так у п.1 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначено, що у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Під час часткового задоволення позову судді Зміївського районного суду Харківської області Шахова В.В., Бібік О.В. зазначають в якій конкретній вимозі позов підлягає задоволенню, а в іншій частині заявлених вимог відмовляють (наприклад у справах за №621/1678/17, 621/2371/17). Суддя Зміївського районного суду Харківської області Овдієнко В.В. в своїх рішеннях вказує висновок суду окремо по кожній вимозі позивача, як при задоволенні так і при відмові в позові (наприклад справа №621/1891/17). При обранні одного з цих способів викладення висновків суду, виникає питання чи вимагається формулювати конкретно частину позовних вимог, у задоволенні яких суд відмовив, чи це питання належить до дискреційних повноважень головуючого. Можливо варто більш конкретно розуміти норми процесуального законодавства з цього питання.

          Зустрічаються випадки неоднакового застосування суддями термінології при складанні резолютивної частини рішення. Так у справах про стягнення аліментів суддя Зміївського районного суду Харківської області Шахова В.В. в резолютивній частині судових рішень вказує, що потрібно СТЯГНУТИ з боржника на користь стягувача конкретну суму коштів або частку від всіх видів його заробітку (наприклад у справі №621/2051/17). Інші судді Зміївського районного суду Харківської області (Бібік О.В., Овдієнко В.В.) переконані, що аліменти з боржника потрібно СТЯГУВАТИ (наприклад справи за №621/27/18, 621/2632/17). Чи не призводить це до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

            На прикладі зазначених рішень про стягнення аліментів залишається питання щодо зазначення у резолютивній частині рішення суду дати народження боржника. Так п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для  громадян України-фізичних осіб. Тобто законодавець не вимагає вказувати в резолютивній частині рішення суду дані про дату народження боржника.  Проте в ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року чітко вказані вимоги до виконавчого документу, зокрема те що у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень та повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи. Отже судді Зміївського районного суду Харківської області продовжують в резолютивній частині рішення зазначати дату народження боржника, навіть якщо про це не йдеться в ЦПК України.

            Опрацювання положень нової редакції Цивільного процесуального кодексу України та вивчення проблемних питань, що виникають у суддів Зміївського районного суду Харківської області під час здійснення судочинства триває. Судді, враховуючи надмірне навантаження, роблять усе можливе задля дотримання всіх вимог цивільного судочинства, вирішують справи згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до конкретних правовідносин.

 

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

щодо сплати судових витрат у цивільних справах

за період 2016 – І квартал 2018 року 

Загальні положення щодо судових витрат у цивільній справі регламентуються главою 8 розділу 1 Цивільно-процесуального кодексу України.

Згідно вимог ст.133 ЦПК України, судові витрати у цивільній справі складаються з судового збору та витрат, пов‘язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від оплати встановлюються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI.

Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об‘єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

             Згідно ст. 1 вищевказаного закону, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

          Вивчення статистичних даних сплати судового збору за 2016 – І квартал 2018 року  дає змогу зазначити, що судовий збір сплачено:

          У 2016 році судовий збір сплачено за подання 1415 заяв (скарг) на загальну суму 1247650 грн. Судовий збір повернено за 87 заявами (скаргами) на суму 78004 грн. В Державний бюджет присуджено стягнення судового збору за рішенням суду по 440 заявам (скаргам) на загальну суму 185635 грн. В 209 заявах (скаргах) осіб звільнено або зменшено розмір судового збору на підставі ст.5 та 8 ЗУ «Про судовий збір».

          У 2017 році судовий збір сплачено за подання 1534 заяв (скарг) на загальну суму 1504838 грн. Судовий збір повернено за 59 заявами (скаргами) на суму 72511 грн. В Державний бюджет присуджено стягнення судового збору за рішенням суду по 427 заявам (скаргам) на загальну суму 183959 грн. В 315 заявах (скаргах) осіб звільнено або зменшено розмір судового збору на підставі ст.5 та 8 ЗУ «Про судовий збір».

          У І кварталі 2018 року судовий збір сплачено за подання 263 заяв (скарг) на загальну суму 336525 грн. Судовий збір повернено за 5 заявами (скаргами) на суму 4274 грн. В Державний бюджет присуджено стягнення судового збору за рішенням суду по 59 заявам (скаргам) на загальну суму 22906 грн. В 83 заявах (скаргах) осіб звільнено або зменшено розмір судового збору на підставі ст.5 та 8 ЗУ «Про судовий збір».

           Виходячи з аналізу останньої практики скасувань апеляційним судом Харківської області ухвал та рішень Зміївського районного суду Харківської області, що стосуються сплати судового збору слід зазначити такі проблемі питання, які потребують уваги.

Ухвалюючи рішення суддям необхідно вивчати матеріали позовної заяви і встановлювати законодавчо визначені підстави для звільнення від сплати судового збору, передбачені не тільки Законом України «Про судовий збір» але й керуватись іншими Законами, оскільки ст.5 ЗУ «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.

Так Данило І.П. звернулася до суду із позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк», ПАТ «Акцент-Банк» про захист прав споживачів, треті особи – Національний Банк України, голова правління ПАТ «КБ «Приватбанк» Дубілет О.В. Ухвалою суду зазначений позов було залишено без руху, для виправлення на протязі 5 днів недоліків: сплати судового збору відповідно до ціни позову. Позивачка зазначила, що звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Але суд вважав, що Данило І.П.  порушила ч. 5 ст. 119 ЦПК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) та не надала документів про сплату судового збору, оскільки Законом України «Про судовий збір» остання не звільнена від сплати даних судових витрат. У зв'язку з тим, що позивачка не усунула вказані недоліки, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області позов визнано неподаним та повернуто позивачу.

               Не погоджуючись з такою ухвалою суду Данило І.П. в апеляційній скарзі просила її скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд у даному випадку безпідставно не застосував ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», що передбачає звільнення від сплати судового збору за позовом, який вона подала до суду. Апеляційний суд Харківської області погодився з доводами позивача, скасував ухвалу Зміївського районного суду Харківської області та направив справу на новий розгляд питання про відкриття провадження у справі до суду першої інстанції.

           Під час розгляду заяв про надання розстрочки, відстрочки або звільнення від сплати судового збору суду необхідно звертати увагу на докази скрутного матеріального стану особи.

Оскільки майновий стан є оціночним поняттям, то суду для надання розстрочки, відстрочки, зменшення або звільнення від сплати судового збору перш за все необхідно враховувати такі обставини: наявність на утриманні неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб, інвалідність 3-ї групи, документально підтверджений розмір доходів особи, пенсійний вік особи та розмір пенсійного забезпечення, документально підтверджена наявність необхідності амбулаторного або стаціонарного лікування та інше.

Звільнення від сплати судового збору є крайньою мірою, коли суд встановить майнову неспроможність сплати судового збору ні зараз, ні у майбутньому до ухвалення судового рішення. В інших випадках можливо надати позивачу розстрочку або відстрочку по сплаті судового збору. За наявності документально підтверджених обставин скрутного майнового стану суд може також зменшити розмір сплати судового збору.

 Так в справі за позовом Органу опіки та піклування Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області до Огаренка О.В., Дорошенко О.П. про стягнення аліментів, треті особи: Комарова О.О., Комаров І.В., служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області постановлено заочне рішення. Від відповідача Дорошенко О.П. надійшла заява про перегляд заочного рішення. Ухвалою суду заява була залишена без руху, оскільки була подана з порушенням вимог ЦПК України, а саме заявником не сплачений судовий збір. Для усунення недоліків Дорошенко О.П. був встановлений п'ятиденний строк з моменту отримання копії ухвали. Дорошенко О.П. зазначила, що перебуває під вартою з 17.07.2013 року, коштів не отримує тому не може сплатити судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Дорошенко О.П. вказала, що вимога сплатити судовий збір становить надмірний тягар, що порушує передбачене у  ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право особи ініціювати процес перед судом, як складову частину права на доступ до суду. Суд виходив з того, що позивачем не було усунуто недоліків позовної заяви, а саме не сплачено судовий збір, та постановив ухвалу про повернення позовної заяви.

Апеляційний суд Харківської області не погодився з висновком Зміївського районного суду Харківської області обґрунтувавши це тим, що суд не врахував того факту, що Дорошенко О.П. перебуває в СІЗО, внаслідок чого була істотно обмежена в своїх можливостях як сплатити судовий збір, так і отримати правову допомогу для виправлення недоліків, що в контексті положень п. 1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. суд не вказав в резолютивній частині ухвали про конкретний зміст недоліків.  Тому колегія суддів вважала, що ухвала суду першої інстанції не відповідає принципу верховенства права та завданням цивільного судочинства, і тому підлягає скасуванню, як незаконна.

  Слід звернути увагу і на такий проблемний момент при розгляді Зміївським районним судом Харківської області цивільних справ про стягнення аліментів. Так при подачі позовної заяви про стягнення аліментів позивач звільняється від сплати судового збору. Судовий збір на користь Держави стягується з відповідача по справі. Проте ч.1 ст.142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Виникає питання, чи повинен суд у випадку звільнення позивача від сплати судового збору, зменшити на 50% стягуваний з відповідача судовий збір на користь Держави.

  Виходячи з того, що норма цивільного права яка містить у собі правило, яке учасники цивільного обороту не можуть змінювати за своїм розсудом, є імперативною, а норма цивільного права яка містить у собі правило, що учасники цивільного обороту можуть змінювати за своїм розсудом, є диспозитивною, виникає питання щодо характеру застосування судом потрібної норми. Чи потрібно за ініціативою суду зменшувати розмір стягуваного судового збору на користь Держави з відповідача на 50% або ініціатива з такого приводу повинна здійснюватись за клопотанням відповідача.

           Підводячи підсумок до вказаного узагальнення, слід зазначити, що судді Зміївського районного суду Харківської області здебільшого правильно застосовували норми Закону України «Про судовий збір» та ЦПК України стосовно справляння судового збору. Однак досі існують проблемні питання через які скасовуються рішення суду.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

застосування практики Європейського суду з прав людини

Зміївським районним судом Харківської області у 2017 році

при здійсненні цивільного судочинства.

           Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року зазначає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

          В статті 10 Цивільного процесуального кодексу України закріплена норма, про те що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

          Таким чином  рішення Європейського суду з прав людини вважаються офіційною формою роз’яснення основних прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства та підлягає застосуванню поряд з ним.

   Рішення Європейського суду з прав людини відіграють важливе значення, адже виступають дієвим інструментом гарантій захисту прав та законних інтересів особи у цивільному провадженні.

  Проведеним узагальненням встановлено, що протягом звітного перiоду суддями Зміївського районного суду Харківської області застосовувалась практика Європейського суду з прав людини у 31 цивільній справі з наступних категорій:

- справи зi спорiв, що виникають iз земельних правовiдносин;

- справи зi спорiв, що виникають із житлових правовідносин;

- справи, що виникають із спорів про спадкове право;

- справи зі спорів, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу;

- справи зi спорiв, що виникають iз сiмейних правовiдносин про розірвання шлюбу;

- справи зi спорiв, що виникають iз сiмейних правовiдносин про стягнення алiментiв;

- справи зi спорiв, що виникають iз сiмейних правовiдносин про позбавлення батькiвських прав;

- справи про встановлення факту, що має юридичне значення;

- справи зі спорів, що виникають із трудових правовідносин;

- справи про захист честі, гідності та ділової репутації;

- справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

           Так у цивільній справі за позовом Шуваєвої К.І. до Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації Харківської області про встановлення факту, що має юридичне значення, третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної  адміністрації суд зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovd and Pine v. the Czech Republic), п.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року).

У іншому випадку Білан П.В. звернулася до суду з позовною заявою до Ковпак С.М., треті особи орган опіки та піклування Зміївської міської ради, Служба у справах дітей Зміївської державної адміністрації Харківської області, в якій просила позбавити батьківських прав відповідача у відношенні неповнолітнього сина Білана Н.С.

     При розгляді цього позову суд посилався на рішення «Хант проти України» (Заява № 31111/04) від 7 грудня 2006 року Європейського суду з прав людини та зазначив, що сімейні відносини заявника та позбавлення його батьківських прав як за національним законодавством, так і у оскаржуваному провадженні мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці.

    Суд вважав, що в матеріалах справи відсутні переконливі докази винної поведінки Ковпака С.М. щодо ухилення ним виконання своїх обов'язків по вихованню сина. Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які неналежно виконують батьківські обов'язки та дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Ковпака С.М. є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

    Ще одним прикладом застосування Зміївським районним судом Харківської області практики Європейського суду з прав людини є справа за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до Лебеди О.С. про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У судове засідання відповідач по справі не з’явився.

При вирішенні даного спору суд посилався на  ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод де встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вважав, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Слід звернути увагу, що під час застосування практики Європейського суду з прав людини, судді не завжди достатньою мірою конкретизують, у чому полягає правовий зміст такого застосування. Тому у рішеннях Зміївського районного суду Харківської області зустрічаються абстрактні посилання на практику Європейського суду з прав людини без вказівок на конкретне його рішення.

Ще одна проблема полягає у відсутності єдиних критеріїв застосування практики Європейського суду з прав людини. Так поширеною є думка, що відсутні підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини у разі, якщо національним законодавством спірні правовідносини достатньо врегульовані. Але існує й інша думка, за якою посилання на рішення Європейського суду з прав людини є «доцільним» для найбільш повного обґрунтування прийнятого судового рішення.

Судді Зміївського районного суду Харківської області все більше звертаються до практики Європейського суду з прав людини, посилаючись на неї  у своїх рішеннях, що має позитивне значення у справі наближення до загально визначених європейських стандартів судочинства і захисту прав людини.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

проблемні питання щодо юрисдикції цивільних справ за скаргами на дії державних виконавців за 2016 – 2017 роки

Розгляд скарг на дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження за зверненнями його учасників, згідно Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про державну виконавчу службу», віднесено до компетенції суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов’язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. 

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно статистичних даних, на розгляді в Зміївському районному суді Харківської області протягом 2016 - 2017 років перебувало 9 скарг на рішення, дії  та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, з яких розглянуто 9 скарг, у тому числі повернуто – 2 скарги, залишено без розгляду – 1 скаргу, відкрито провадження та відмовлено в задоволенні скарги – 5, частково задоволено 1 скаргу. На 3 ухвали Зміївського районного суду Харківської області були подані апеляційні скарги до апеляційного суду Харківської області, в двох випадках ухвали суду першої інстанції залишено без змін, одну ухвалу скасовано.

Відповідно ч.1 ст. 448 ЦПК України скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

           Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 121 ЦПК України.

Так, Моїсєєв В.О. звернувся до Зміївського районного суду Харківської області із скаргою на дії державного виконавця під час виконання судового наказу.

Пред’явлена скарга ухвалою судді від 19 липня 2017 року була залишена без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 119, 120 ЦПК України. У визначені ухвалою суду строки, недоліки скарги усунуто не було, в зв’язку з чим ухвалою суду від 03 серпня 2017 року скаргу визнано неподаною та повернуто скаржнику.

 

          Слід зазначити, що скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення.

Пропуск вказаних строків може бути поновлено за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

Так, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 18 листопада 2016 року скаргу ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Зміївського районного управління юстиції Харківської області залишено без змін, оскільки представником ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" не заявлено клопотання про поновлення строку на оскарження та не повідомлено поважних причин пропуску строку оскарження постанови державного виконавця.

 

Проведеним узагальненням встановлено, що при розгляді справ за скаргами на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби існують поодинокі випадки невірного тлумачення суддями норм закону.   

Так, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 19 травня 2017 року скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" на неправомірні дії державного виконавця Зміївського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області було задоволено частково. Задовольняючи скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", суд виходив із того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відноситься до пільгової категорії стягувачів, які звільняються від сплати авансового внеску, тому повідомлення від 10.04.2017 року державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання винесено з порушенням прав стягувача і підлягає скасуванню.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Зміївський районний відділ ДВС ГТУЮ у Харківській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду Харківської області вважала, що згідно з абз. 8 ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» від сплати авансового внеску звільняються, зокрема, державні органи, а зміст норм чинного законодавства про правовий статус Фонду не дає підстав для визнання його як державного органу.

          За наслідками проведеного узагальнення можна зробити висновки, що під час розгляду справ за скаргами на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби протягом 2016 – 2017 років Зміївським районним судом Харківської області здебільшого вірно застосовувалися норми матеріального та процесуального права. При цьому слід звернути увагу на випадки порушення установлених законом строків розгляду даної категорії справ, якими в більшості випадків є об’єктивні причини. У свою чергу суддями вжито усіх необхідних передбачених законом заходів для правильного та своєчасного вирішення даної категорії справ у передбачені законом строки чи у максимально короткий можливий строк.

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Зміївського районного суду Харківської області щодо застосування процесуального закону під час розгляду заяв про відвід (самовідвід) по цивільним справам за 2016 рік та І півріччя 2017 року. 

          На виконання листа Апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2017  року № 05-07/48267, Зміївським районним судом Харківської області проведено узагальнення з питань застосування процесуального закону під час розгляду заяв про відвід (самовідвід) по цивільним справам за 2016 рік та І півріччя 2017 року.

         Забезпечення кожному  громадянину права на справедливий та неупереджений суд це одна із основних засад судочинства демократичної держави. Професіоналізм, незалежність та неупередженість суддів є неодмінною гарантією справедливого вирішення судових спорів. Справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ віднесено до завдань цивільного судочинства. А принцип незалежності суддів є однією із основоположних засад організації та діяльності судових органів в Україні.

            В Україні, принцип неупередженості реалізується за допомогою встановлення в галузі процесуального права інституту відводу судді від участі в розгляді справи, що має на меті відсторонення від участі в справі суддів, щодо неупередженості яких є сумніви. Інститут відводу судді є не тільки важливим процесуальним засобом забезпечення неупередженого і об’єктивного судочинства, шляхом усунення з процесу  розгляду справи будь-якого упередженого ставлення до осіб, які беруть участь у справі, з боку суду, а й гарантією авторитету суду як органу правосуддя в очах громадян.

           Протягом 2016 року та І півріччя 2017 року, під час розгляду цивільних справ, учасниками процесу було заявлено 3 (три) відводи головуючому судді.  У задоволенні трьох відводів було відмовлено. Усі відводи були заявлені відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК України – через обставини,  які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.

            Обставинами, що викликають сумніви в об’єктивності та неупередженості судді, можуть бути незаконні дії судді під час розгляду справи, ігнорування законних вимог сторони, створення перешкод для реалізації процесуальних прав, нерівне ставлення до сторін, нетактовна поведінка судді тощо. Проте для того, щоб дані обставини лягли  в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.

       Так відповідно до ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 29 травня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід головуючому судді Шаховій В.В. у цивільній справі № 2014/2-45/11-ц за позовом прокурора Зміївського району Харківської області в інтересах Кірпікіної О.Ф. до Клімової О.М., відділу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Зміївському районі Харківської області, Зміївської районної Державної адміністрації Харківської області, третя особа приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Сапко М.Г. про визнання незаконними Державних актів на право власності на земельні ділянки.

        Свій відвід представник Кірпікіної О.Ф. – Кірпікін А.Ф. обґрунтовував тим, що  за головуванням судді Шахової В.В. ухвалено рішення від 17 березня 2014 року, яким відмовлено в задоволенні позову   Кірпікіної О.Ф. до Клімової О.М. та Демуцького В. П.  про визнання договору-купівлі земельної ділянки недійсним. В той час, після повторного розподілу (у зв`язку з відставкою судді цього ж суду Бережної Н.М.) у провадження судді Шахової В.В. надійшла вищезазначена цивільна справа.

        У обох справах позов заявлено в інтересах   Кірпікіної О.Ф. та відповідачем є Клімова О.М.,  а предмети спорів в обох  цивільних справах  пов'язані між собою та є однорідними.

           Посилаючись на те, що при прийнятті рішення від 17.03.2017 року, яким було відмовлено Кірпікіній О.Ф., суддею Шаховою В.В. було зроблені певні правові висновки, з огляду на що, на думку представника, розгляд справи за позовом Кірпікіної О.Ф. про визнання незаконними Державних актів на право власності на земельні ділянки викликає сумніви в об'єктивності та неупередженості судді. 

             Проте суд прийшов до висновку, що наведені підстави не можуть слугувати підгрунттям для визнання дій судді упередженими та необ’єктивними.

             Згідно ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 12 травня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід головуючому судді Бережній Н.М. у цивільній справі № 621/70/16-ц за позовом ПАТ «Комерційний Банк «Приватбанк» до Луньової В.К. про стягнення заборгованості.

             Відповідач Луньова В.К. заявила клопотання про відвід судді Бережної Н.М., з тих підстав, що суддя надає перевагу доводам протилежної сторони, стверджуючи, що її твердження та доводи систематично не приймаються до уваги.

            Обставин, які б викликали сумнів в об’єктивності та неупередженості судді судом не було виявлено, тому суд не вбачав підстав для задоволення клопотання про відвід судді.

           Відповідно до ухвали Зміївського районного суду  Харківської області від 20 травня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід головуючому судді Чигриній Л.Г. у цивільній справі № 621/3175/15-ц за позовом Павлова О.І. до Лакуша В.І. про стягнення  грошової суми, отриманої відповідно розписки.

Представником позивача Павлова О.І.- адвокатом Сафоновою Я.Б. було заявлено клопотання  про  відвід судді з тих підстав, що  головуючий у справі двічі задавав  позивачу Павлову О.І. одне запитання, що вона  розцінила як тиск на її довірителя.

 Суд не вбачав підстав для задоволення заяви про відвід судді, оскільки обставини, на які посилався  представник позивача Павлова О.І. - адвокат Сафонова Я.Б вважав  надуманими та  необґрунтованими.

           За підсумками розгляду відповідних заяв, відповідно до ст. 24 ЦПК України, в кожному випадку виносилася ухвала про відмову  в задоволенні клопотання про відвід судді. Питання відводу вирішувалося в нарадчій кімнаті.

           Неодноразово перед суддями Зміївського районного суду  Харківської області  поставала проблема, коли відвід судді застосовувався як один із способів затягування судового процесу, і таким чином було вчинене зловживання своїм правом учасниками процесу.

           Загальною проблемою цивільного процесу є неможливість оскарження ухвал про задоволення (незадоволення) заяв про відвід суддів. Випадків оскарження таких ухвал у Зміївському районному суді Харківської області не було.

 ______________________________________________________________________________________________________________